A A A K K K
для людей з порушеннями зору
Таращанський технічний та економіко-правовий фаховий коледж

Студентка 1 курсу спеціальності «Облік і оподаткування» Горобець Анна - переможець Всеукраїнського конкурсу есе учнівської та студентської молоді «Мій Шевченко»!

Дата: 12.03.2024 14:17
Кількість переглядів: 1743

 

Студентка 1 курсу спеціальності «Облік і оподаткування» Горобець Анна - переможець Всеукраїнського конкурсу есе учнівської та студентської молоді «Мій Шевченко»!

Робота Анни «Наш Шевченко», написана під керівництвом викладача української мови та літератури Козачук Олени Іванівни, була високо оцінена членами журі і відзначена дипломом І ступеня.

Всеукраїнський Конкурс есе учнівської та студентської молоді «Мій Шевченко» вже вшосте проводила Державна наукова установа «Інститут модернізації змісту освіти» спільно з Громадською організацією «Інноваційні обрії України». Метою конкурсу є популяризація творчої спадщини Тараса Шевченка, актуалізація пам’яті про Кобзаря та його ролі у закладанні духовних основ української нації.

Роботи оцінювалися з 12 лютого по 03 березня 2024 р. компетентними членами журі, серед яких доктори філологічних наук, професори філології, кандидати філологічних наук, аспіранти закладів вищої освіти України.

Цього року до Конкурсу долучилось 2685 осіб з усієї України. Конкурсанти представили різні заклади освіти, зокрема взяли участь 206 студентів із 78 закладів фахової передвищої освіти.

Пишаємося, що серед такої кількості конкурсантів високо відзначена творча праця студентки Таращанського технічного та економіко-правового фахового коледжу Анни Горобець та викладача-методиста Олени Козачук!

А ось і твір-переможець:

Горобець Анна

МІЙ ШЕВЧЕНКО

Шевченко вчора. Шевченко сьогодні. Шевченко завтра. Воістину Пророк і Поводир у слові, голосі і прагненнях мого стражденного народу, моїх давніх і незнайомих предків, в оселях яких був на покуті поряд з іконами. Тоді вони, як і ми сьогодні, жили вірою, що «настане суд, заговорять і Дніпро,  і гори!»   -   і буде вже в недалекому майбутньому « в своїй хаті своя правда, і слава, і воля»…

На моє переконання, Шевченко сьогодні для нас, нащадків, – це пересторога вчора та десятки років тому усім «живим і ненародженим землякам…», які жили та народилися  в незалежній, але, на нашу біду, зросійщеній Україні. Це попередження про небезпеку від неправильного вибору, неправильного розуміння майбутнього нації, яке залежало тоді  від кожного з нас…  

І мимоволі думки ведуть до розмови з Шевченком: «Куди ми йдемо, куди стелиться дорога мого народу, батьку Тарасе? Чому знову виборюємо свій шлях кров’ю наших батьків і синів, понівеченими селами і містами? Чому матері оплакують своїх дітей, коли б мали радіти ними, бо ж «буде син, і буде мати, і будуть люде на землі»?? Невже ти знав, мій батьку, пишучи:  «У всякого своя доля і свій шлях широкий, той мурує, той руйнує, той неситим оком за край світу позирає, чи нема країни, щоб загарбать і з собою взять у домовину» про те, наша «безталанна Україна» не раз і не два стане місцем боротьби за право бути і жити?

Знав Тарасе, мій і наш Пророче, бо інакше не боліло б тобі: «І щось такеє бачить око, і серце жде чогось. Болить, болить, і плаче, і не спить, мов негодована дитина, лихої, тяжкої години…»

Ми, діти твої,  нащадки твого козацького роду, усі були сповиті у твоєму слові, але, на жаль,  не всі викохані… Знали, але не прислухалися, вчили твоє слово, але не тримали в пам’яті і серці…»  

Та впевнено можу стверджувати, що  мій Шевченко сьогодні – це Сергій Нігоян з Майдану, це Небесна Сотня, це сотні і тисячі тих, хто знає ціну життя і ціну вільної України. Це синьо-жовті прапори, що розвіває їх вітер на площах і майданах сіл, містечок, міст поряд з  фото полеглих за Україну… Це очі тих, хто дивиться на мене на площі Слави  мого невеликого міста.

Пишаюся, що Шевченко живе  і житиме в серці мого батька, який мужньо став на захист України і в 2014, і в 2022 році, бо не міг по-іншому. Молю Бога про його збереження і повернення додому, вірю в це і вірю в Україну.

Мій Шевченко споглядає сьогодні з портретів, що залишилися навдивовижу цілі в розбомблених  школах і бібліотеках моєї країни, це спалені ворогами «Кобзарі» на окупованих територіях, бо ж для них знищити слово Пророка – це «демілітаризувати і денацифікувати» нашу націю. Переконана, хто береже «Кобзар» на захоплених територіях, той воістину відчуває, що оберігає скарб.

Мій Шевченко – це символ Перемоги, це поет Волі, це мотиватор руху, це стрим боротьби і вільнолюбства. Це стрижень, стрижень нації, яка бореться проти лютого ворога. Та, на моє глибоке переконання, краще казати НАШ Шевченко.

НАШ Шевченко сьогодні –  це мова об’єднаної нації, а не просто народу, це рідне українське слово, що починає звучати по-новому і на повні груди. Це зацементоване в серці і розумі кожного з нас: «Борітеся- поборете, Вам Бог помагає!». Це тисячі воїнів світла проти зла і темряви московщини,  це мільйони українців по всьому світу, що не втомлюються волонтерити і донатити. І все тому, що добре знають: «…Кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна..»

Закарбуємо  сьогодні у наших серцях Шевченкове слово: «Свою Україну любіть. Любіть її… Во время люте. В останню, тяжкую минуту за неї Господа моліть!" - тоді сповняться вони вірою в майбутнє!

Віримо, що НАШ Шевченко завтра  - це наша любов до України, така сильна, як Шевченкова, така вражаюча, що підніме з руїн країну, омиє сльози тим, хто втратив рідних, навчить нащадків так цінувати слово Кобзаря, як свободу і незалежність нації.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень